«Знайомий і незнайомий
Т.Шевченко»
Жінки й Тарас Шевченко
Тарас Шевченко!... Це ім’я
дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури.
Поезію Т.Шевченка люблять усі
народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визволення рідної України
від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх
народів. Турбуючись про народ, так і не пізнав радощів родинного життя, ну зміг
знайти ту єдину, яка б стала йому дружиною, товаришем і радником.
Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!
Ти гармонійна, дивна і п'янка,
Ти дуже вишукана, дивовижна,
Для когось в світі ти одна така!
Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,
Ти знаєш, чого хочеш від життя,
Ти знаєш, чого хочеш від життя,
Водночас і проста, і дуже стильна,
І загадкова, як саме буття...
Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!
Хоч раз в житті ти відчувала це.
Для когось ти- найкраща і жадана,
Для когось лик святий - твоє лице...
Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!
І як би там не склалось майбуття,
А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,
Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..
Любов Ігнатова
Жiнка займає визначне
мiсце не тiльки в суспiльному i полiтичному життi, але й в лiтературi.
Найбiльшi митцi слова залюбки присвячують цьому питанню багато уваги. Наша Батькiвщина має рiвно ж такого
великого спiвця – Тараса Шевченка.
Сумний погляд з-під
насуплених брів. Під густими, понуро опущеними вусами сховався найменший натяк
на усмішку. Таким забронзовілий Шевченко дивиться на нас з більшості пам’ятників, яких незліченно стоїть скрізь по Україні.
Біля цих монументів буває особливо людно в так звані Шевченківські дні, 9-10
березня: до постаменту кладуть квіти, звучать трибунні промови, грають урочисті
марші.
А от обдаровувати букетами
своїх коханих, шепотіти на вухо сердечні зізнання чи на весь голос співати
палкі серенади тут, під пильним оком Кобзаря, якось не прийнято. В такому місці
чомусь майже ніколи не призначають побачень закохані. Так, ніби Шевченко і
кохання – речі несумісні.
Та хіба міг модний
столичний художник, епатажний поет, поціновувач театральних вистав, бажаний
гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити
жінок? І хіба можна було такого його не любити?
Українське жiноцтво являється улюбленою тематикою
багатьох поезiй цього велетня. У житті великого українського поета жінки займали значно важливіше місце,
ніж прийнято вважати.
Втрачене кохання
Оксанка
Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і мешкала по
сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, гадали, що ті колись
одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у
справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. 15-річний «козачок» Тарас у валці
свого пана Павла Енгельгардта мусів поїхати до Вільна (тепер – Вільнюс).
Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося
тільки згадувати і малювати.
До Кирилівки Шевченко приїхав
знову аж через чотирнадцять років – уже як вільна людина, здібний столичний
художник та поет. На той час Оксана уже три роки була одруженою за кріпаком з
Педиківки К.Сорокою.
Ці події лягли в основу багатьох
віршів поета («Мені тринадцятий минало», «Мар’яна-черниця», «Оксані К…ко/На пам’ять того, що давно минуло» та ін.).
ПОЕЗІЯ «Мені
тринадцятий минало…» , «Ми вкупочці росли…»
Другою жіночою особою, яка залишила слід у житті
поета, була польська дівчина Дуня (Ядвіга)
Гусиковська. Проте поезій
про неї він не писав і їй не присвячував. Та говорив, що вона, вільна від
кріпацтва, спонукала його до усвідомлення і собі стати вільним. Чорнобрива Гусиковська
була закохана у юного Тараса і він у неї. І не відомо, чим би закінчилось це
кохання, якби пан Енгельгард не втік до Петербурга під час польського
повстання.
Уперше він зустрів її п’ятнадцятирічною дівчиною. 1893 року студент
Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпущеним волоссям, напівдитячим
ротом і великими очима. На цій акварелі художник вперше і востаннє підписався не Шевченко, а
Чевченко, бо натурниця не могла вимовити правильно його прізвища. Це була Амалія
Клоберг – натурниця (Марія Європеус), наречена Сошенка.
Нерозділене кохання
Під час першого перебування в Україні Шевченко
закохався у красуню Ганну Закревську.
Вона була заміжньою, але коло молодиці-красуні крутилось чимало прихильників.
Тарас намалював її портрет, та швидко розчарувався – побачивши як їй
подобається увага. Закревській Шевченко присвятив журнальну публікацію поеми
«Сліпий».
ПОЕЗІЯ «Якби зустрілися ми знову…»
У Мойсівці Т.Шевченко познайомився з донькою князя М.Рєпніна Варварою. Вона
хоч і була на шість років старшою від Тараса, глибоко закохалась в поета.
«Шевченко зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому
добра і хотіла зробити йому добро, причому при моїй запальності – зараз же і
якнайбільше…Я хотіла, щоб він сіяв істину силою свого незвичайного таланту», –
писала Варвара Рєпніна до
свого наставника Ш.Ейнара в Швейцарію. Але усвідомлюючи неперехідну соціальну
прірву, яка лежала між нею – княжною – і поетом, колишнім кріпаком Варвара
приховувала від рідних свої справжні почуття, оскільки добре знала про їхню
можливу реакцію на них. Шевченко тривалий час підтримував стосунки з
В.Рєпніною, називаючи її своїм добрим ангелом-хранителем, старшою сестрою, що
дало змогу зберегти їй щиру прихильність до поета і навіть любов, завдяки чому
вона зробила багато доброго, допомагаючи Шевченкові під час заслання.
Душе с
прекрасным назначеньем
И дар
Господний, вдохновенье,
Должно
слезами поливать.
Для вас
понятно это слово!..
Для вас я
радостно сложил
Свои
житейские оковы,
Священнодействовал
я снова
И слезы в
звуки перелил.
Ваш добрый
ангел осенил
Меня
бессмертными крылами
И
тихостройными речами
Мечты о рае
пробудил.
Кохання без взаємності
Під час першої подорожі в Україну Тарас сватав
17-річну Феодосію Кошицівну,
але батько-священник не захотів віддати
її за Шевченка. О.Кониський про причини відмови писав: «Згадаймо, як років тому
17 назад Тарас у Кошиця наймитував за погонича. Річ неможлива, щоб він віддав
дочку свою за колишнього свого попихача!». Дівчина не відважилася піти проти
волі батьків, але збожеволіла з туги за Тарасом.
У 1850 році Шевченка запроторили на Мангишлак, де йому довелося випити
гірку чашу нелюдських умов життя рядового солдата Миколаївської царської армії.
Однак і в тих умовах знайшлися люди з добрим серцем. Це була сім’я коменданта
укріплення Іраклія Ускова. Шевченко знайшов хоч якийсь прилисток у цій родині.
Це викликало почуття сердечної вдячності поета до коменданта і його дружини Агати Ускової. Це
було справжнє платонічне кохання поета. Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. Агата
Ускова довго здавалася йому вершиною досконалості. Почуття поета відбилося,
зокрема, в прозових творах Шевченка. Агафія в «Матросе, или Прогулке с
удовольствием и не без морали» і Агафія Ємельянівна в «Художнике» – це вона,
Агата Ускова.
Дорогою з Нижнього до Петербурга
Шевченко затримався на кілька днів у Москві, де відвідав родину
Максимовичів. Михайло Олексійович Максимович, давній знайомий Тараса
Григоровича, - український вчений, природознавець, історик, фольклорист
і мовознавець, був першим ректором Київського університету (1834-1835
р.р.), - на честь поета влаштував
обід. Там Шевченко і познайомився з його молодою дружиною Марією Максимович,
якій того ж вечора подарував автограф одного з найкращих своїх
ліричних віршів «Садок вишневий коло хати», написаний ще в казематі
Петропавлівки перед засланням. Тарас Шевченко і Марія Максимович
листувалися. Поет навіть в одному з листів вислав їй своє перше
фото. Ось кілька фраз із листа Тараса Григоровича до Марії Василівни:
«Мій любий, мій єдиний друже! Спасибі вам, моє серденько, за ваше щире,
ласкавеє письмо... Утекти хіба нищечком до вас та одружитись
у вас і заховаться».
Однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб. Шевченко навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря.
Однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб. Шевченко навіть просив Варфоломія вмовити дівчину вийти за нього заміж. Але та відмовила Тарасові Шевченку заради молодого писаря.
Надія Василівна Тарновська.
Т.Шевченко з нею познайомився в 1843р. в с.Качанівка, дарував їй вірші і
малюнки. Надія – сестра поміщика Тарновського, українського діяча. Надія
подобалася поетові, але вона ніяких надій не подавала. Закоханий поет
запропонував Надії стати його дружиною, але дістав відмову, і він їй присвятив
вірш «Великомученице кумо».
вірш «Великомученице кумо».
Останнє кохання
У липні 1860 року поблизу Петербурга поет зустрів
кріпачку пана Миколи Макарова 18-річну Ликерію
Полусмак, українку, родом з Ніжина.
Вже важко хворий, Шевченко зробив останню спробу одружитись. Він посватався
до Ликери Полусмакової. Знайомі Шевченка були шоковані вибором поета. Однак
Ликерія відмовляє Тарасу і виходить заміж за перукаря Яковлева і покидає Петербург.
ПОЕЗІЯ «Лікері»
Лише в 1904 році, по смерті свого
чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до
Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.
Відвідуючи меморіал, у книзі
відгуків одного разу вона залишила розпачливий запис: «… травня 1905 року
приїхала твоя Ликера, твоя люба, мій друже. Подивись, подивись на мене, як я каюсь…».
Але було вже запізно.
Ликерія Полусмак вишила весільного рушника
Тарасові вже у похилому віці.
Жіночі портрети Т.Шевченка
У художньому доробку митця є чимало портретів
жінок, наприклад, К.Абази, дівчини з собакою, невідомої в намисті, невідомої біля
фортепіано, Маєвської, невідомої в
коричневому вбранні, невідомої в блакитному вбранні, невідомої в бузковій
сукні, портрет Горленко та ін., не
говорячи про портрети коханих жінок.
10 березня 1861 року о п’ятій ранку перестало
битися його «серце труднее», «невкрите, розбите», яке так довго шукало
прихистку в жіночій любові. Прикро, але справжня народна слава і жіноча любов
прийшли до Кобзаря тільки після його смерті.
Немає коментарів:
Дописати коментар